РЕАЛІЗМ НАЇВНИЙ

РЕАЛІЗМ НАЇВНИЙ - первинний, безпосередньо-наївний погляд людини на світ, згідно з яким світ є такий, яким ми його сприймаємо - повний кольорів, звуків, запахів, смаків тощо, тобто відчуття речей ототожнюються з реальними речами. Р.н. має корені у нервово-психічній організації людини, зокрема в здатності психіки об'єктивувати відчуття. Для Р. н. ще не існує проблеми відчуттів у тій формі, в якій вона обговорюється в філософії. Її постановка пов'язана з виникненням і розвитком філософії, особливо теорії пізнання. Різні напрями філософії намагалися подолати притаманні Р.н. крайнощі ідеалізму та матеріалізму у цій проблемі. Елеати (початкова форма об'єктивного ідеалізму) приймали за реальність лише умосяжні сутності, а кольори, смаки та інші відчуття вважали видимістю (тим, що не існує). Софісти визнавали кольори, смаки тощо відчуттями, але заперечували здатність розуму пізнавати існування чого-небудь за межами відчуттів. Атомісти проголошували, що реально існують лише атоми і пустота, а речі та їхні властивості існують лише в чуттєвому сприйманні. Цей погляд певною мірою долав однобічність попередніх двох позицій та зберігав їхній позитивний зміст. Подолання суперечностей Р.н. здійснювалося в рамках цих трьох філософських напрямів, а згодом - з позицій природознавства. Фізика встановила, що світло й кольори об'єктивно існують як електромагнітні коливання з довжиною хвилі від 380 до 800 ммк, звук - як пружні коливання матеріального середовища з частотою від 16 до 20 тис. за сек. Психофізіологія органів чуття, як класична (Мюллер, Гельмгольц, Сєченов), так і сучасна, розкрила функціювання органів чуття і механізми формування чуттєвого сприймання.

див. реалізм наївний

1) прич. реалізо́вуваний

2) прил. реалізо́вний

1) прич. реалізо́вуваний

2) прил. реалізо́вний

(mgr; mngr)

n мен. керівник; менеджер; директор; a керівний

особа з повноваженнями і відповідальністю щодо контролю, видачі розпоряджень чи вказівок та спрямування діяльності установи, підприємства (business²), організації, відділу тощо

═════════■═════════

account manager менеджер виконання замовлень клієнта • керівник групи роботи з клієнтом; advertising manager керівник рекламного агентства • керівник відділу реклами • керівник служби реклами; area manager керівник району збуту; asset manager керівник активів; assistant manager заступник керівника; bank manager керівник банку; branch manager керівник філії • керівник відділу; brand manager керівник товарної марки • керівник виробництва товарної марки; business manager комерційний керівник • комерційний директор; circulation manager керівник відділу розповсюдження; clearinghouse manager керівник розрахункової палати; contract manager керівник відділу контрактів; customer service manager керівник служби послуг для клієнтів; departmental manager керівник відділу; deputy manager заступник керівника; design manager керівник групи розробки; display manager керівник групи оформлення; distribution manager керівник відділу збуту; district manager керівник району збуту; district sales manager керівник районної служби збуту; district service manager керівник районної служби послуг; division manager керівник філії • керівник відділу; employment manager керівник відділу кадрів; exhibition manager керівник виставки; export manager керівник відділу експорту • керівник експортної операції; export sales manager керівник відділу експорту • керівник експортної операції; factory manager директор фабрики; field district manager керівник збуту на місцях; field sales manager керівник місцевого збуту; finance manager фінансовий керівник; floor manager керівник служби на поверсі; general manager головний керівник • генеральний директор; group manager керівник групи товарів; international marketing manager керівник служби міжнародного маркетингу; inventory manager керівник служби матеріально-технічного постачання; line manager лінійний керівник; manufacturing manager керівник виробництва; marketing manager керівник відділу маркетингу; marketing communications manager керівник служби маркетингових комунікацій; media manager керівник служби засобів реклами; merchandise division manager керівник відділу комплектування асортименту; middle manager керівник середньої ланки; national sales manager керівник загальнонаціональної служби збуту; new-products manager керівник нових товарів; office manager керівник канцелярії; operating manager керівник-розпоряд-ник • керівник оперативного відділу; operations manager керівник-розпорядник • керівник оперативного відділу; personnel manager керівник відділу кадрів; plant manager директор фабрики; product manager керівник виробництва товару • керівник, який відповідає за конструювання, виробництво і реалізацію виробу; product advertising manager керівник служби реклами товару; production manager керівник виробництва • керівник виробничого відділу; product line manager керівник асортименту виробів; product promotion manager керівник служби збуту товару; product sales manager керівник служби збуту товару; project manager керівник проекту; promotion manager керівник відділу реклами • керівник служби стимулювання; publicity manager керівник служби зв'язків із громадськістю; purchasing manager керівник служби закупівлі • керівник відділу закупівлі; quality control manager керівник, який відповідає за якість; regional manager керівник району • регіональний керівник; regional sales manager керівник регіональної служби збуту • регіональний керівник збуту • керівник регіонального відділу збуту; sales manager керівник відділу збуту • комерційний директор; sales promotion manager керівник відділу стимулювання збуту; senior manager старший керівник; service manager керівник допоміжних служб; shop manager директор крамниці; staff manager керівник відділу кадрів; store manager директор крамниці; technical manager технічний керівник; traffic manager керівник транспортного відділу; warehouse manager керівник складу; works manager директор фабрики • головний інженер фабрики; zone sales manager керівник зональної служби збуту • керівник зонального відділу збуту

═════════□═════════

manager of distribution керівник відділу збуту

manager ‡ shareholders:: stockholders (392)

▹▹ executive

* * *

1) перекладати (з однієї мови на іншу)

2) перекладатися, піддаватися перекладу

3) пояснювати, тлумачити

4) переміщувати; переводити (в інше місце)

5) переносити (останки)

6) здійснювати, втілювати в життя

7) перетворювати, переводити в іншу систему

8) розм. латати; перешивати із старого

9) рад. транслювати

* * *

1) переводити ( з однієї мови на іншу)

2) переміщати; переводити; переносити

3) пояснювати, тлумачити

4) обертати, перетворювати

5) перекодувати; передавати іншими засобами; перетворювати, переводити в іншу систему; перераховувати

6) латати, перешивати із старого

7) cпeц. транслювати

8) фiз. додавати ( тілу) поступальну ходу

9) icт. захоплюватись

1) переводити ( з однієї мови на іншу)

2) переміщати; переводити; переносити

3) пояснювати, тлумачити

4) обертати, перетворювати

5) перекодувати; передавати іншими засобами; перетворювати, переводити в іншу систему; перераховувати

6) латати, перешивати із старого

7) cпeц. транслювати

8) фiз. додавати ( тілу) поступальну ходу

9) icт. захоплюватись

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).